Туреччина, Європа та Бен Ладен

Туреччині вигідно бути частиною Європи – економічно. Для мусульманського світу теж вигідно, щоб Туреччина стала частиною Європейського Союзу. Як троянський кінь.

З іншого боку, Європа теж зацікавлена бачити Туреччину серед членів НАТО, проте винятково як військову колонію та базу альянсу.

Туреччина – це дерево, коріння якого у Азії, а до Європи воно дотягується лише віттям. За традиціями, історією, культурою, поведінковими моделями та смаковими уподобаннями Туреччина – східна мусульманська сунітська держава, і навіть використання латиниці у якості абетки не змінило стан речей, лишень зіпсувало алфавіт.

Туреччина – колиска славетної сучасної східної цивілізації. Вона була центром величезної Османської імперії, мусульманського халіфату. Протягом усього свого існування Туреччина розглядала Європу винятково як театр дій для розширення територій та нових завоювань.

Упродовж останніх 55 років Туреччина намагається стати європейською державою, проте це їй не вдається унаслідок реальних причин, що виявилися сильнішими за романтичні сподівання та прагматичні розрахунки.

Спроби долучити Туреччину до складу ЄС – це наче намагання пересадити орган однієї людини іншій із протилежною групою крові, із зовсім відмінними біологічними характеристиками. Єдине, що пов’язує Туреччину та ЄС – це те, що вони мешкають у будинках, які розташовані один навпроти одного на різних сторонах однієї вулиці!

Європа, зокрема Німеччина, може використати Туреччину як джерело робочої сили, але вона аж ніяк не бажає, щоб це джерело отримало членство у блоці, оскільки тоді Туреччина матиме зовсім інші права, а Європі це не на користь.

Для чого Європі приймати у свої лави нерозвинену за високими європейськими показниками східну країну? Щорічний прибуток на душу населення у Туреччині – менший 7 тисяч доларів, позаяк аналогічний мінімум у Іспанії – 19 тисяч доларів, у Італії – 26.

Дитяча смертність у Туреччині складає 45 дітей на 1 000 немовлят на противагу чотирьом малюкам у країнах Європи. Інфляція – 70%, а у Європі – 2-3%.

Усі ці розбіжності можна, звісно, подолати з часом. Проте Європа не може дозволити такого ризику, запустивши у свій табір троянського коня.

У сьогоденні усе залежить не від покоління літніх політиків, які продовжують поклонятися образу Ататюрка, а від нової і наступної генерації турків – молоді, яка навчається через супутникове телебачення й Інтернет, щодня та щогодини засвоюючи уроки мусульманських факигів, а то й самого Бен Ладена. І завадити цьому не можливо.

Що відбуватиметься, якщо тисячі турків почнуть вчитися у Бен Ладена, мулли Омара? А таке вже відбувається, і ми вживаємо «якщо» винятково для того, щоб пом’якшити удар. Зазначені особи вважають Європу невірною, і заслуговує вона лишень на завоювання вогнем і мечем.

При цьому вони не бажатимуть зупинитися біля мурів Відня, як те зробили турки-османи. Ні, вони забажають перетнути Атлантичний океан на кшталт арабського воїна Укбе Бен Нафіа, який зупинив свого коня на берегу Атлантики і мовив: «Присягаюся Аллахом, якби я знав, що на іншому березі мешкають люди, я б переплив на своєму коні, щоб підкорити їх та навернути до ісламу». Тоді Укбе не знав, що за океаном розташованиий континент – Америка. Сучасна ж молодь прекрасно це знає.

Сучасна молодь не бажає скасування смертної кари тому, що у Корані Аллах визначив її застосування. Більше того, вони вимагають карати крадія усіченням руки, а шлюбного зрадника – бичуванням, без жалощів та співчуття, оскільки всі ці покарання визначені Аллахом і записані у Корані.

Вони виступають проти заборони у Туреччині партій, назви яких містять ісламістські елементи. Адже у Європі не заборонятимуть християнські партії, коли до неї приєднається Туреччина!

Нові мусульманські екстремісти, які захоплять владу у Туреччині та підкорять собі маси, не погодяться приєднатися до блоку, конституція якого не визнаватиме мусульманського права (шаріату) і зазначених вище покарань. Вони скасують використання будь-яких засобів контролю народжуваності та планування сім’ї, оголосивши їх гріхом проти Бога, самі ж пропагуватимуть принцип полігамії, користуватися послугами наложниць, зокрема з Європи. Туреччина стане найбільш заселеною країною Європи і отримає більшість місць у Європейському парламенті. Наступний задум турецьких ісламістів, за якими, звісно, стоїть «Аль-Каїда», – перетворення Албанії та Боснії у мусульманські держави Європи.

Як наслідок, невірна, у їх розумінні, Європа уперше опиниться під тиском нового внутрішньоєвропейського ісламського фронту, який, заручившись підтримкою усього мусульманського світу, вимагатиме від Європи навернення до ісламу або сплати данини, як те визначається Кораном. Для когось такі прогнози – нісенітниця, проте для ісламістів – це місія, що їм заповів Аллах.

І сьогодні, і надалі майбутнє Туреччини – за ісламістськими партіями та послідовниками Бен Ладена. Вражає тутешня популярність ісламістських партій, зокрема нових. За зовсім короткий проміжок часу до лав однієї із турецьких ісламістських партій приєдналися декілька мільйонів осіб, причому мільйон із них – жінки. Таким чином, Бен Ладен, мулла Омар і Лойя Джірга лише порадіють, якщо Туреччина вступить до ЄС, оскільки це узгоджується з їх прагненнями.

Крім того, Туреччина потягне до Європи віз вибухонебезпечних та заплутаних проблем – проблема курдів, релігійні протистояння, загроза війни за води Тигра і Єфрата, членство в Організації «Мусульманська конференція» та у мусульманській Великій Вісімці, а також тісні взаємозв’язки із середньоазійськими мусульманськими народами. Сельджуки, а згодом турки – це нація, що кристалізувалася у процесі завоювань. Вони прибули у Стамбул як завойовники і розширили свої завоювання аж до австрійських кордонів.

Я не міг не попередити про такий загрозливий сценарій. Саме почуття відповідальності за стабільність у світі та, насамперед, за мир у Середземномор’ї, 2000 км південного узбережжя якого припадає на Лівію (а без Лівії не існує південного берега Середземного моря) змушують мене звертатися до людства і висловлювати власне бачення цієї стратегічної проблеми.

Я бачу, яку загрозу вона створює для моєї країни та цілого географічного регіону, а у майбутньому може підірвати основи міжнародної стабільності. Про це варто говорити, поки не втрачена нагода, поки не ухвалене рішення, наслідки якого можуть бути украй негативними та небезпечними.