Реформування ООН: звернення до всіх держав світу

Останнім часом у світі чимало розмов про реформи та демократію. Ці лозунги подобаються усім, і заперечення висловлюються винятково диктаторами та реакціонерами: диктатор відкидає демократію, реакціонер – реформи. Однак справа буде марною, якщо дії обмежаться пропагандою з вибірковим підходом, якщо за влучними словами ховатиметься нещирий зміст, тобто під лозунгами демократії та реформ маскуватиметься зовсім інша мета.

Якщо ж мислити про демократію та реформи у світовому масштабі, то насамперед необхідно говорити про реформування та демократизацію вищого міжнародного органу – Організації Об’єднаних Націй. Генеральна Асамблея ООН – це наче світовий парламент, і без реформування та демократизації даного парламенту ми не можемо погодитися на будь-які вимоги щодо реформування та демократизації національних парламентів і національних урядів у будь-якій країні світу.

Але ж якої реформи потребує Генеральна Асамблея (світовий парламент), щоб стати демократичною? Відповідь винятково зрозуміла: необхідно надати світовому парламенту такі ж повноваження, якими користується конгрес (парламент) у будь-якій традиційно демократичній державі. Генеральна Асамблея (ГА) повинна стати законодавчим органом, Рада Безпеки (РБ) – виконавчою владою, а Міжнародний Суд – судовою гілкою влади.

Пропозиція Генерального Секретаря ООН настільки алогічна та невиразна, що не варта уваги та часу.

Серйозне та кардинальне реформування ООН передбачає передачу повноважень Ради Безпеки Генеральній Асамблеї, причому саме резолюції ГА, а не РБ повинні стати обов’язковими до виконання. Це необхідно, оскільки ГА – це світовий

форум, на якому всі держави-члени Організації (як великі, так і малі) мають рівносильне представництво, на противагу ситуації у РБ. Якщо ж нема повноважень, який сенс у рівносильному представництві, яка користь від ГА, якщо вона виконує лишень декоративну функцію?

** Яким чином відрізняються ГА та Гайд-Парк у Лондоні, якщо Асамблея – це лише трибуна для промов? Вона навіть нагадує ринок Укказ у Меці (Саудівська Аравія), де за доісламської доби (джахілія) збиралися поети і публічно декламували власні твори, прославляючи одних і зневажаючи інших.

РБ повинна стати інструментом виконання резолюцій ГА. Якщо ж так не станеться, Асамблею доцільно розпустити, заощадивши витрати держави, на чиїй території вона функціонує, а також кошти інших держав-членів. Тоді залишиться РБ, однак за умови, що склад Ради істотно збільшиться, її повноваження будуть переглянуті, а умови членства – оновлені. Також необхідно, щоб поважались та виконувались постанови Міжнародного Суду.
Опоненти радикальної концепції реформування міжнародної організації не мають права критикувати будь-яку державу, що її уряд не володіє достатньою законодавчою владою, або що її уряд не виконує постанов парламенту, або що держава не зважає на постанови суду.

Якщо ті, хто критикують інші держави та вимагають здійснення демократичних реформ, одночасно не схвалюватимуть ідею надання ГА повних законодавчих повноважень та підпорядкування їй РБ ООН, уповноваживши РБ виконувати резолюції ГА, ігноруватимуть постанови Міжнародного Суду – такі опоненти не матимуть права і логічних аргументів для такої критики.

Генеральна Асамблея, створена як об’єднання націй заради миру, у сьогоденні нічого не варта. Статут ООН зневажає її та поводиться з ГА, як із дитиною. Кожна стаття Статуту пронизана зневагою до представників держав-членів, оскільки, не маючи інструкцій РБ і її схвалення, Асамблея не має права діяти, а її резолюції не виконуються. ГА дозволено реалізовувати певні дії лише згідно з рекомендаціями РБ. Очевидно, що РБ втілює диктаторство, а ГА – демократизм. У РБ представлена мізерна меншість, і, як наслідок, Рада нагадує орган воєнної диктатури, віддалений від демократії та рівноправ’я.

Те, що має ймення Ради Безпеки ООН, – це лишень знаряддя жахливої диктатури, диктатури владної та страшної. Це наче невблаганне лихо у руках ката, чий вирок не можна оскаржити, яким би несправедливим, упередженим та шкідливим він не був.

Таким чином, на вершині світового устрою, де й діє ООН, функціонує очевидна диктатура, і усі розмови про демократизацію та реформи на будь-яких рівнях – безглузді, якщо цей факт не визнати.

Доки демократизація не торкнеться ООН, як вищого міжнародного політичного інституту, у жодній країні світу не прислухатимуться до закликів утвердити демократію. Більше того, ніхто серйозно не сприйматиме ідею реформування ООН, якщо центральним об’єктом змін не буде Рада Безпеки.

ООН – це Генеральна Асамблея, у якій представлені усі держави світу. Але наразі ГА – це ніщо, Гайд-Парк, ширма, театр фарсу, хибна ілюзія, непотрібні витрати. Її делегати, долаючи континенти, стомлені прибувають до Нью-Йорка, аби своєю присутністю лише доповнити декорації фарсової вистави, не володіючи ні повноваженнями, ні відповідальністю, ні повагою. Це глузування і зневажання народів, які делегують ГА своїх представників, адже вони не мають ані власної думки, ані права ухвалювати обов’язкові рішення щодо миру та безпеки своїх співвітчизників.

Усі обов’язкові постанови ухвалюються обмеженим колом осіб, що проводять засідання у РБ, яку, однак, не можна вважати міжнародним органом. Крім того, країни, представлені у РБ, залежать від держав-членів, які мають право вето. Одна-єдина позиція, єдине заперечення, єдиний жест будь-якої держави, що має постійне членство у Раді, здатні заблокувати дії Організації Об’єднаних Націй, скасувати постанови ООН. Застосування права вето хоча б однією з таких держав скасовує резолюції ГА, зневажає волевиявлення майже двохста держав, які представлені в ООН, проте позбавлені будь-яких повноважень.

Реформування ООН та її демократизація передбачають делегування повноважень від Ради Безпеки до Генеральної Асамблеї, яка й об’єднує усі держави-члени. Це необхідно, щоб ГА могла демократичним шляхом ухвалювати обов’язкові резолюції, а РБ була лишень знаряддям виконання таких рішень.

Проблеми щодо розширення складу Ради Безпеки ООН
1. Європейський Союз. ЄС перебуває на етапі перетворення у єдину державу, яка матиме єдиного міністра закордонних справ, спільний ринок, єдину валюту, єдину армію.
Уявімо, що дана федеративна держава представлена у РБ декількома постійними членами. Наразі, кількість таких членів – 2.

Якщо ж до них приєднається Німеччина, яка претендує на постійне членство у РБ, то ЄС матиме трьох постійних представників, а це створить гостру міжнародну проблему. Якщо перевагу отримає Німеччина, як відреагує Італія? Вона відчуватиме образу та злість, і це ще одна проблема.

Якщо ж Італію зробити постійним членом, то ЄС матиме вже 4 постійніх представників у ЄС. Проблема лише загостриться. Уявімо, що трапилося, якби Радянський Союз мав декількох постійних представників? Які були б відчуття? І хто має право позбавляти Грецію чи Туреччину аналогічних можливостей? Проблеми – неминучі.

2. Африканський Союз. Дана Організація теж на шляху державної інтеграції. Чи буде необхідно надати йому більше одного постійного членства? Повторюється ситуація з ЄС. Якщо зважати, що у майбутньому Союз стане єдиною державою і надати йому одне місце, то яка із держав-членів отримає таке право? Отже, жодна із держав-членів Африканського Союзу не може володіти постійним членством у РБ, оскільки така роль належить не окремій державі, а Організації. Тобто проблема проявляється і тут.

3. Якщо ж надати постійне членство Індії, яка також претендує на такий статус, то чи не стане це викликом Пакистану, що є ядерною державою? Чи узгоджуватиметься це з інтересами міжнародного миру та безпеки? Звісно ж ні. Це – серйозна загроза для миру. А якщо постійним членом стане Японія, кандидатура якої теж розглядається, то чи не означатиме це ще одного виклику Північній Кореї з її ядерним питанням, а також Китаю та Індонезії? Якщо Індія та Японія отримають постійне членство у РБ, чи не стане це кульмінаційним моментом для Китаю з його ядерно-водневим потенціалом? Хіба ж це узгоджується з інтересами міжнародного миру? Навпаки, це створить ще більшу загрозу, ніж будь-коли.

4. Якщо статус постійного члена здобуде Туреччина, хто зможе відмовити у такому членстві Ірану або, наприклад, Україні? І це дійсно проблема. А якщо віддати його Єгипту, кандидатура якого обговорюється і який, можливо, заслуговує на місце, яким чином відреагує традиційний ворог Каїру Ізраїль? Ізраїль мобілізує США, щоб унеможливити постійне членство Єгипту у РБ. Це – неминуча проблема і безпосередня загроза міжнародному миру та безпеці на Близькому Сході. Ну, а якщо зрештою Рада Безпеки і розростеться до таких масштабів, хто зможе спростувати право Індонезії на постійне членство? Тобто проблем не уникнути і тут.

Крім того, недоцільно віддавати статус постійного члена неядерній державі. Інші неядерні держави тлумачитимуть таку ситуацію як глузування та фарс. Тенденції розширення Ради Безпеки ООН змушують світ переживати загрозу нової небезпеки і провокують нову холодну війну, яка може перерости у “гарячу”. Підтримавши такі настрої, людство скоїть велику помилку.

Для того, щоб реформування ООН допомогло справі міжнародного миру та демократії, повноваження РБ слід делегувати ГА. Лишень тоді в ООН запанує демократія, а статус членства в РБ не матиме такого значення, а, отже, припиняться конкуренція та боротьба за нього.

Ще раз зауважуємо, людство може зіткнутися з небезпечною ілюзією, якої необхідно уникнути. Завдання людства – це завдання реформування ООН у сукупності, а не розширення складу одного з її підрозділів, а саме – Ради Безпеки.

ООН – це не Рада Безпеки. Станом на сьогодні в ООН представлено 190 націй. Націй, що об’єдналися за часів Другої Світової війни проти Німеччини, було лишень чотири. Це не сучасні Об’єднані Нації, яких уже 190.

У тогочасних умовах ті чотири нації мали право створити власну раду безпеки і провадити ті дії, які вважали необхідними. Станом на сьогодні 190 об’єднаних націй мають невід’ємне право створити власну раду безпеки, яка не буде підрозділом чотирьох держав, які здолали Німеччину.

Нації, представлені у Асамблеї, повинні отримати право реалізації своїх повноважень за допомогою ГА. Ще раз наголошуємо, усіх повноважень без винятків, оскільки для 190 держав, які об’єднують усі народи світу, не існує опонента.

Згадана Асамблея має право на створення власної ради безпеки, яка б реалізовувала усі її цілі та забезпечувала її безпеку. Тобто, ГА повинна мати право ухвалювати і спростовувати рішення, бути міжнародним законодавчим органом, світовим парламентом, що наділений міжнародним суверенітетом.

Саме такою повинна бути демократія на вершині світового устрою. Без демократії такого зразка будь-які розмови про світову демократію, а також вимоги утвердження демократичних режимів державами – простий фарс.

Найдоцільніше демократичне рішення – передати ГА усі повноваження, що викладені у Статуті ООН з 1 до 19 розділу. А Рада Безпеки, створена Асамблеєю, стане інструментом для виконання резолюцій ГА.

Без такого підходу ООН приречена на загибель, і людству варто приготуватися до світу, у якому не існуватиме Організації націй.

Беручи до уваги важливість та гостроту питання, від якого залежить доля війни або миру для усього людства, не варто ухвалювати рішення миттєво. Лідери міжнародної спільноти, філософи, теоретики та вчені зобов’язані дослідити згадане питання і не квапитися з ухваленням необміркованого рішення задля прагнення догодити будь-кому або ж заручитися чиєюсь похвалою, не зваживши усі майбутні перспективи чи не обміркувавши можливих негативних наслідків такого рішення.

Питання надзвичайно і надзвичайно серйозне, потребує не одного року вивчення та дослідження із обов’язковим урахуванням думки усіх жителів планети. Адже це ЇХ справа.

Намагаючись розширити склад Ради Безпеки і зневажаючи роль Генеральної Асамблеї, як те наразі спостерігається, людство прямує до самознищення. Лунатимуть заклики виходу зі складу ООН, і я буду першим, хто висловить такий заклик. Я висловив свою звістку і застеріг, і Господь тому свідок.

Дане звернення ґрунтується на 109 статті Статуту ООН, а також преамбулі Статуту.