Зустріч лідера з керівництвом усіх церков, що діють на території Великої Джамахірії, послами дружніх держав, а також громадськими, культурними, політичними та релігійними діячами Лівії

В ім’я Аллаха

Я вітаю вас, браття, у цей благословенний та знаменний вечір, який з волі небес об’єднав одразу декілька свят, вагомих для багатьох людей із Писання.

Зовсім недавно ми проводжали 2006 і зустрічали новий 2007 рік від Різдва Христового. Сьогодні, у п’ятницю, відбудеться ще один з обрядів хаджу – стояння на горі Арафат, а за два дні християни святкуватимуть прихід 2007 року (від дати обрізання Ісуса після його народження 24 числа поточного місяця). До того ж, за два дні виповнюється 1375 років з дня смерті пророка Мухаммеда, печаті пророків, поблагословить його Аллах та привітає.

Нам, як і усьому людству, належить урочисто вшановувати ці дві історичні дати: народження Ісуса, мир йому, та смерть Мухаммеда, поблагословить його Аллах та привітає, адже народження Христа – одне із знамень та див Господніх. Саме тому було необхідно увіковічнити цей день, зробити його моментом відліку нової ери і щорічно святкувати. Як і попередня дата, день смерті пророка Мухаммеда став глобальною подією, що також розпочав новий календарний відлік для людей у всіх куточках земної кулі.

Як зазначалося попередньо, Різдво Христове – це диво та знамення Господнє. Вам знайомі чудеса, які здійснив Ісус з волі Всевишнього – вони описані у Корані: він заговорив немовлям, зцілював хворих і воскрешав мертвих. Коран підтверджує, що він спочив у Господі і вознісся до Нього, адже сказано Всевишнім у Корані: «Я упокою тебе, і вознесу тебе до Мене…», «…та не вбивали вони його і не розпинали, лишень здалося то їм», а також: «І звісно ж, не вбивали вони його».

Ця людина, яка з волі Господа свого оживляла мертвих і зцілювала немічних, була і знаменням і великим дивом. І нам слід шанувати дату його народження, святкувати цю дату і вести від неї літочислення.

Такої ж вагомості набула дата смерті пророка Мухаммеда – печаті пророків, адже його смерть завершила сходження Божого одкровення, навіки замовчали небеса, припинивши свій діалог із землею аж до Судного дня.

Суттєвість зазначеної історичної події стає очевидною, коли ми розглядаємо питання: «Коли завершилося одкровення? Коли Господь вирішив не посилати на землю пророків? Коли замовчали небеса і припинився діалог із землею? Коли посланцям повідомили, до якого дня їм визначено чекати?» Відповідь буде отримано в Судний день, і відповідь така – що трапилося усе після смерті пророка Мухаммеда, поблагословить його Аллах та привітає.

В умовах сучасності, панове, важко сформулювати істину, яка б не оспорювалася, особливо, якщо йдеться про питання віри.

Це ж твердження можна застосувати і до інших істин, що стосуються соціальних, економічних або політичних аспектів, оскільки умови дійсності, що ми в ній живемо, настільки погіршились, що загроза нависла не лишень над миром та стабільністю, але й безпосередньо над життям людства.

У цій дійсності здійснюється широкомасштабна експлуатація релігійного фактору, оскільки релігією прикриваються акти віровідступництва, тероризму, вандалізму, війни та масового знищення людей.

Той, хто замовчує істину, – мовчазний диявол. Але ж ніхто не бажає бути ним. Я вважаю своїм обов’язком сьогодні зустрітися з вами.

Сьогодні своєю присутністю нас вшанували чільники церков, що функціонують у всіх куточках Великої Джамахірії, посли дружніх нам держав, а також громадські, культурні, релігійні та політичні діячі Лівії. Королева Республіки Уганда та супроводжуюча її високоповажна делегація теж виявили нам честь, завітавши сьогодні до нас.

Я б волів сьогодні публічно висловитися про декілька, не винайдених мною, істин. Проте я намагався уникати їх суб’єктивної інтерпретації на противагу тому, як це часто трапляється у сьогоденні.

Очевидно, що крамниця, де спродують брехню, єресь та демагогію, наразі знову відчинена саме для того, щоб обдурювати невігласів. Усі, хто може поживитися з єресі, торгівлі зброєю, розпалювання воєн, отримують небувалу вигоду в умовах існуючих плутанини та хаосу.

Беручи до уваги нашу спільну віру, я стверджую, що коїться величезна омана, особливо у сфері релігійній. Те, що відбувається у сьогоденні, – успадкована від минулих поколінь традиція, основана на світських тлумаченнях, світських концепціях, світських прагненнях. Хитруни та шахраї експлуатували релігію, змушували її слугувати особистісним інтересам, вигадуючи і демонструючи нам псевдо-релігійну реальність, у якій немає нічого від істинної релігії.

По-перше, слід дозволити, аби усі люди могли здійснювати ритуали обходу навколо Кааби та стояння на горі Арафат.

Перша помилка та, що це дозволено робити лишень послідовникам Мухаммеда, хоча про це не зазначається у релігійно-правових нормах, або у Священному Корані, або ж у будь-яких інших джерелах.

На момент, коли Мухаммед отримав Священний Коран, вже упродовж двох тисяч з половиною років – ще за часів Авраама – люди здійснювали обряд обходу навколо Кааби.

Таким чином, обряд обходження Кааби не пов’язується з Мухаммедом, а є загальнолюдським, адже Всевишній сказав, що Кааба – це перший дім поклоніння Богу.

Ми б хотіли зіслатися на аяти Корану, які зрідка згадуються, навіть безпосередньо послідовниками релігії Мухаммеда. «Воістину, перший храм, що було його зведено для людей, – це дім молитовний у Беці. Благословенний він та є вістівником до Істини для поколінь людських». Господь зазначає нам, що перший храм було споруджено для людей – усіх, а не винятково для арабів або ж сподвижників Мухаммеда. Це був перший храм, що його було створено для людей на землі. Благословенний  храм у м. Бекка – це Кааба у Меці, путівний знак для усього людства. Не для арабів, не для мешканців Аравійського півострову або ж Мекки, а для усіх людей планети. Це означає й те, що священною є земля, на якій розташована Кааба, а не безпосередньо храм.

Той, хто руками хапається за покривало Кааби, за стіну храму, поводиться як ідолопоклонник. Але ж назви кого-небудь у сьогоденні ідолопоклонником, і зазнаєш супротиву мільйонів людей, мільйонів тих, хто здійснює обряд обходження навколо Кааби. І усе ж таки святість полягає не у споруді, що її звели не так давно, що може бути зруйнована та відбудована, а у землі, на якій вона стоїть. Це – чиста і свята земля, на якій Господь звелів Аврааму та Ісмаїлу спорудити дім молитви, щоб позначити пречисте місце та показати його людям. У іншому ж випадку, ми б навіть не знали, у якій із долин-ваді воно розташоване.

І торкаючись у сьогоденні стін храму, збудованого з цегли, ми повинні усвідомлювати, що істинна святість міститься не у споруді, яку ми бачимо.

І земля, що на ній розташований храм і яка окреслена за його межами, належить не лишень арабам та послідовникам Мухаммеда, а усьому людству, і перший дім молитви було створено для усіх людей.

Усі люди зі всіх материків мають право здійснювати ритуали обходження навколо Кааби і стояння на горі Арафат, а про тих, хто забороняє це здійснювати, Господь сказав: «…які не увірували, збивають людей зі шляху Божого і не допускають їх у мечеть Заборонену, що була споруджена для всіх людей за наказом Нашим…»

Хто перешкоджає усім людям, як мешканцям Мекки, так і тим, що приїжджають до неї, здійснювати обходження навколо Кааби – є, за Кораном, невірним у очах Аллаха.

Якщо посланець Ватикану забажає завтра відвідати Мекку та здійснити обходження навколо Кааби – це його право. Кааба – надбання усього людства, а той, хто унеможливлює доступ до неї, як зазначено у процитованому вище аяті Священного Корану, – невірний.

Хто сказав, що папський нунцій не може підійти до Кааби та здійснити навколо неї ритуал обходження? Хто так сказав? Хіба ж наявний у Корані аят, де про це зазначено? Звісно, ні.

Кому заборонено обходити Каабу? Тому, про кого у Корані сказано: «Адже перебувають багатобожники у пороці. І нехай, починаючи з року цього, не наближаються вони до мечеті Забороненої». Отже, багатобожнику, що перебуває він у пороці. Але ж хто казатиме, що дана особа – багатобожник, який погрузнув у гріхах? Хто він, цей гріховний багатобожник, якого ми не повинні допускати до обходу навколо Кааби? Це той, хто вірить у інших богів, крім Господа, хто не вірує в Бога взагалі або ж не вірує у єдиного Бога та поклоняється ідолам.

Словом «багатобожники» у Корані завжди позначаються араби, які у минулому поклонялися ідолам, визнавали існування декількох богів, молилися Алату, Алаззі, Мауні та багатьом іншим ідолам. Саме вони – ті гріховні багатобожники, і саме тому не повинні наближатися до Забороненої мечеті.

Ті ж, кого це твердження не стосується, мають право приїжджати та здійснювати ритуал обходження навколо Кааби, чи є вони послідовниками Христа, Мойсея або Мухаммеда, чи ж прихильниками іншої віри. Такий заклик повинен пролунати вже зараз. Всі люди повинні здійснювати ритуальне обходження Кааби. Це – потрібний і доречний заклик.

Я зазначав, що ситуація у світі наразі погіршується, а здійснення ритуалу обходження навколо Кааби містить мудрість Господа: «…Перетворили Ми дім у місце зібрання та прихистку для людей. Зробіть же місце стояння Авраама місцем проголошення молитви. Звеліли Ми Аврааму та Ісмаїлу: ‘Зберігайте чистим дім Мій для тих, що здійснюють обходження навколо нього, для тих, що усамітнюються та вклякають’»

Аврааму, а не Мухаммеду, повелів Господь зберігати цей дім у чистоті, спорудити його та закликати людей приходити сюди і здійснювати обряд обходження навколо нього. «Перетворили Ми дім у місце зібрання для людей…» Це – місце зустрічі людей. Господь бажав, щоб усі люди щороку зустрічалися біля Кааби, щоб людство стало єдиним, щоб люди пізнали один одного.

Всесвітні організації, зокрема ООН, щорічно проводять засідання, на яких зустрічаються делегації різних країн, виступають з промовами, намагаються досягнути миру на планеті, а також дружби та співпраці між народами. Саме цього ж бажав Господь для Кааби. Він бажав, щоб вона була місцем зібрання, тобто місцем зустрічі людей. Він бажав, щоб Кааба була місцем щорічного зібрання для усього людства, а не лишень для арабів та послідовників Мухаммеда.

Монополія на Каабу – расова дискримінація. Кааба – надбання усіх людей, усього людства, і у цьому велика мудрість. Люди з усіх куточків землі, з усіх континентів: Америки, Європи, Африки, Азії та Австралії – повинні приїжджати сюди, щоб здійснювати ритуал обходження навколо Кааби, спільний обряд поклоніння.

Якщо вам хтось мовить, що після обряду обходження навколо Кааби ви станете мусульманином, це брехня. Ще за дві з половиною тисячі років до Мухаммеда люди отримали заклик здійснювати обходження навколо Кааби. Протягом усього того часового відрізку, що відмежовує Авраама від епохи Мухаммеда, люди здійснювали обходження навколо Кааби. Задовго до Корану та Мухаммеда.

«Зобов’язує Господь тих людей, хто спроможний здійснювати подорож, їхати у хадж до Дому». Так сказав Господь, але ж Він не сказав, що зобов’язує до цього винятково арабів, або послідовників Мухаммеда, або мешканців Аравійського півострову. Він сказав: «Зобов’язує Господь… людей…» Тобто, Господь бажає, щоб хадж здійснювали усі люди. Він каже Аврааму: «Оголоси людям хадж…» Бог говорить про це Аврааму, а не Мухаммеду, оскільки хадж виник задовго до Мухаммеда.

Коли Авраам спорудив Каабу, Бог мовив йому:  «Оголоси людям хадж, щоб прибували вони до тебе і пішки, і на верблюдах із найвіддаленіших долин».

Він звелів Аврааму проголосити людям про хадж, тобто закликати людей на паломництво. Не арабів, не мешканців Аравії, не громадян Мекки, а усіх людей, що жили до Мухаммеда. Нехай люди прийдуть на хадж і за мудрістю Господа зберуться там усі. Нехай увесь рід людський раз на рік збирається навколо Кааби задля досягнення взаєморозуміння, миру та братерства.

Звісно, якщо про таке сказати на Аравійському півострові або ж виступити з такими заявами на дипломатичному чи політичному рівні, це створить ефект землетрусу. Проте і заперечити нема чим.

Я можу посперечатися з будь-ким, що у Корані він не знайде жодного аяту, в якому б зазначалося, що послідовникам Христа, Мойсея або прихильникам будь-якої іншої релігії заборонено здійснювати обходження навколо Кааби. Нема у Священному Корані таких аятів, і заборону здійснення хаджу накладено лишень на багатобожників, що погрузли в гріхах.

Якщо хто-небудь зізнається, що сповідує багатобожжя, то його не пустять до мечеті, та й не дозволять наблизитися до Аль-масджід аль-харам (Забороненої мечеті).

Усі монахи, священики і мільйони-мільйони інших – то люди Писання. Вони – не багатобожники, вони не погрузли у пороці. Чому ж ми позбавляємо їх права на хадж? Це повинно стати релігійним обов’язком і частиною реального життя.

Покажіть мені у світі будь-яке інше місце, навколо якого люди здійснюють ритуальне обходження. Його просто нема. Єдиний храм – храм Кааби і, здійснюючи обряд, люди обходять його колами. На щастя, наявні сучасні супутники, за допомогою яких увесь світ може бачити здійснення цього ритуалу.

У сучасності люди можуть спостерігати урочисте зібрання мільйонів людей, які здійснюють обходження навколо місця, де зведено храм. Чи існує релігійний обряд на кшталт цього ще деінде? Ні. В Індії є мазари. Сикхи здійснюють паломництво до Тадж-Махалу, браміни збираються у своїх святинях, будисти – поблизу статуй Будди, послідовники Христа, Мойсея та Мухаммеда з’їжджаються до Єрусалиму. Однак це лишень відвідини святих місць.

На моє переконання, коли люди відвідують місце поховання Христа, як ми (що вважаємо, що прах Мухаммеда у мечеті, яка розташована у Пресвітлій Медині) відвідуємо дану мечеть, то вони здійснюють обряд відвідування, однак не поклоніння. Якщо особа здійснює хадж, щоб лишень відвідати могилу Пророка, то вона не здійснює паломництва, оскільки обряди хаджу не охоплюють відвідання могили Пророка. Тим паче, що на наше переконання, могили там вже насправді нема. У руслі вахабітських реформ було знищено усі поховання та пам’ятки  мусульманської історії, і тому ніхто не може впевнено сказати, що могила Мухаммеда збереглася недоторканною. Проте це і не важливо.

Якщо комусь забажається, він може відвідати папський Священний престол у Ватикані, щоб привітати понтифіка, або відвідати могилу Мухаммеда, щоб прочитати над нею Фатіху (першу суру Корану) чи ж із простої цікавості; однак це лишень відвідини.

Але ніде у світі не знайдеться іншого місця, навколо якого здійснюється обряд обходження – крім Кааби. Вона – єдина святиня, навколо якої Господь звелів здійснювати ритуал обходження усім людям, незалежно чи є вони послідовниками Мухаммеда, Мойсея або Ісуса. Бог не визначав такої умови, Він лишень звелів: «Здійснюйте обходження навколо Кааби».

Після обряду обходження кожен здійснює усі інші ритуали, які передбачені його вірою: ми вистоюємо свою молитву, інший прямує до церкви, хтось занурюється у медитацію, ще інший – здійснює інші дії. Кожен вільний у своїх звичаях поклоніння Господу.

Не суттєво, що хтось поститься упродовж сорока днів з середини ночі до середини дня, а хтось – тридцять діб від сходу до заходу сонця. Постися та молися, як передбачає твоя віра, однак обходження навколо Кааби – це спільний ритуал.

Адже не всі паломники відвідують Медину та вважають обов’язковим побувати на могилі Пророка. Вони знають, що це не входить до обряду поклоніння і що їм ніхто не дорікне, якщо вони того не зроблять.

Ти не зобов’язаний відвідувати Єрусалим, Ватикан або Тадж-Махал, але обходження навколо Кааби – це єдиний обов’язковий обряд, оскільки це не просто відвідування, а ритуал поклоніння. Це істина, яка покликана скасувати брехню, що виникла у сучасності та що є відображенням помилкових уявлень.

Ми не можемо мовчки спостерігати, яких показників наразі набули невігластво, демагогія та єресь; не можемо мовчати, коли чуємо балачки про Армагеддон та тероризм; коли бачимо усі руйнування. Хто знає            істину – зобов’язаний  її виголосити.

Іншим спотворенням істини є висловлювання на зразок того, що іслам стосується лишень послідовників Мухаммеда. Мусульмани – не тільки ті, хто пішов за Мухаммедом. Мусульмани – це послідовники Ісуса, Мойсея, Авраама, Ноя, Єноха (Ідріса), Мафусаїла (Саліха) та усіх інших великих пророків, що їх згадано у Корані.

Шейх аз-Занаті або шейх ад-Дукалі, знавці Корану, що цитують напам’ять усі його аяти, можуть нагадати нам ті, де зазначається, що мусульмани – це не лишень ті, хто приєднався до Мухаммеда. Адже був Авраам, про якого у Корані говориться, що він був мусульманином…

Слово надається шейху ад-Дукалі

 Брате лідер, у Корані є аят, у якому Пророку, поблагословить його Аллах та привітає, визначено наслідувати приклад тих пророків, що були до нього. У аяті сказано: «Такі Наші доводи, якими Ми підтримали Авраама у його полеміках  з його народом. Ми возвеличуємо по ступенях, кого побажаємо. Воістину, Господь твій – мудрий, всезнаючий. Ми дарували народу Ісаака, Якова; обох Ми вели прямим шляхом, а Ноя Ми вели прямим шляхом задовго до Авраама. А з нащадків Авраама [вели прямим шляхом] Давида, Соломона, Йова, Йосифа, Мойсея та Аарона.

Так винагороджуємо Ми тих, хто творить добро. [Ми вели прямим шляхом] Захарію, Іоанна, Ісуса та Іллю, всі вони – праведники, а також Ісмаїла, Єлісея, Іону, Лота. Усіх їх Ми возвеличили над мешканцями світів. А також деяких із батьків їх, нащадків та братів Ми обрали та наставили на прямий шлях. Так веде Аллах прямим шляхом. Він веде по ньому тих із Своїх рабів, кого побажає. А якщо [прагнутимуть] вони поклонятися будь-кому, крім Нього, то усі їх зусилля будуть марними».

Полковник Каддафі:

– Перепрошую, однак нам потрібен аят, де зазначено, що Авраам був мусульманином.

Шейх ад-Дукалі:

– Ось він: «Вони – ті, кого Аллах веде прямим шляхом. Наслідуй їх прямий шлях». Це настанови та вказівки для Посланця Аллаха, поблагословить його Аллах та привітає: «Вони – ті, кого Аллах веде прямим шляхом. Наслідуй їх прямий шлях». Тобто він зобов’язаний виконувати їх настанови, а також настанови Авраама, мир йому.

«Воістину, Авраам не був із багатобожників, він був ватажком і покірним Аллаху ханіфом, вдячним за діяння Його. Аллах обрав його та вивів на прямий шлях. Ми дарували йому у цьому світі добро».

Полковник Каддафі:

– «Авраам не був ані іудеєм, ані християнином. Він був ханіфом, що скорився [Аллаху], і не був багатобожником».  Це означає, що у ті часи він не знав ані Мухаммеда, ані Мойсея, ані Ісуса. Він жив раніше них, а отже, не був ані іудеєм, ані християнином, ані магометанином, і, усе ж таки, він був мусульманином. Тобто Авраам був мусульманином.

А ще у Корані зазначено: «Авраам, а також Яків заповідали віру своїм синам: ‘О сини мої! Господь визначив вам цю віру. Не помирайте, не увірувавши [в Бога]’». Тобто Яків звелів своїм синам, щоб на момент своєї смерті вони обов’язково були мусульманами. І все це відбувалося до Мухаммеда. А що сказали чаклуни фараона, коли вони заявили про свою віру Мойсею та Аарону?

Шейх ад-Дукалі

– Вони мовили: «Увірували ми в Господа… Мойсея та Аарона».

Полковник Каддафі

– Наявний аят, де вони проголошують про свій іслам.

Шейх ад-Дукалі

– «Йому ми коримося».

Полковник Каддафі

– Чаклуни фараона, повіривши знаменням, що їх надав Мойсей, заявили: «Йому ми коримося… Ми увірували в Господа Мойсея та Аарона». Отже, Авраам був мусульманином. А коли смерть наблизилась до Якова, що він заповів своїм синам?

Шейх ад-Дукалі

– «Коли до Якова прийшла смерть, то мовив він до своїх синів: ‘Чому ви поклонятиметесь після мене?’, а вони відповіли: ‘Ми будемо поклонятися твоєму богу і богу твоїх батьків – Авраама, Ісмаїла та Ісаака, Богу єдиному, Йому ми коримося’».

Полковник Каддафі:

– Отже, сини Якова сказали йому, що поклонятимуться Господу, якому вони скоряються. Ті ж слова мовили й чаклуни фараона, увірувавши в Бога Мойсея та Аарона: «Йому ми коримося».

І Авраам виголосив: «Я корюся Богу», – тобто я – мусульманин. Про все це зазначається у аятах, що описують події, які відбувалися до Мухаммеда. Люди, що вірять у Бога, – мусульмани. І коли з’явився Мухаммед, ті, хто пішов за ним, приєдналися до цієї віри. «…Схвалив для вас у якості релігії іслам».

Шейх ад-Дукалі

– «Сьогодні Я завершив [зіслання] вам вашої релігії, довершив Мою милість і схвалив для вас у якості релігії іслам»

Полковник Каддафі

–  Отже, він сказав їм: «Не поклоняйтеся ідолу. Іслам, який був до мене – це іслам Ісуса, Мойсея та Авраама». Чому ми стверджуємо, що       іслам – це світова релігія? Тому, що є ідоли, і є Бог. Ідоли та ті, що їм поклоняються, – партія Сатани, а партія Бога – це іслам і ті, хто вірить у єдиного Бога. Усі, хто віддав себе у руки Бога, були мусульманами ще до Мухаммеда.

А ті, хто приєдналися до Мухаммеда, – стали останньою групою, що навернулася до ісламу, який існував ще за часів Авраама.

Ще одна помилка – твердження про те, що мусульмани – терористи, а іслам – синонім тероризму. Такі заяви обурюють усіх, хто вірить у Аллаха, але, ображаючи мусульман, вони водночас ображають усіх людей Писання, оскільки будь-хто віруючий у Господа – мусульманин.

Якщо ви стверджуєте, що мусульманин – терорист, отже, до терористів належить і данець, і американець, і канадець, і австралієць, і індус, і араб. Усі вони – терористи.

Мухаммед, поблагословить його Аллах та привітає, ніколи не звертався до тих, хто увірував у його вчення, словами «О, мусульмани». Він звертався: «О ви, які увірували!» або ж «О раби Божі!», або ж «О люди», оскільки мусульмани – це не лишень ті, які повірили Мухаммеду, а всі, хто увірував у Бога Єдиного. Така воля Господня. Ця релігія – релігія Бога. Коли вам кажуть: «Воістину, віра Аллаха – це іслам», це лишень означає, що ті, хто увірував у вчення Мухаммеда, обрали вірну релігію.

Релігія Ісуса, Мойсея, Авраама – це релігія Бога, релігія ісламу. Той, хто віддав себе у руки Бога, – прийняв релігію Бога, а той, хто не скорився Йому, – той не мусульманин і нема у нього віри. «Хто обере для себе іншу віру, а не відданість Богу (іслам), той буде відштовхнутий, і у іншому житті опиниться серед тих, що зазнали краху».

Хто ж він, який «зазнав краху» та «відштовхнутий»? Це той, хто не увірував у Бога, адже той, хто увірував у Нього, віддав себе у Його руки, тобто став мусульманином. Наразі ми живемо у позитивістському світі, що його штучно створила людина, як штучно було створено і мусульманське право (шаріат).

Люди назвали його мусульманським правом, хоча насправді це аж ніяк не закон ісламу, а його раціональне тлумачення – іджтіхад, що його зробили факіги. Хтось на власний лад аргументував та розтлумачив покарання, дехто – процедури (іджра’т), ще інший – норми (ахкам).

Згодом, усі доробки іджтіхада назвали мусульманським правом. Але істинний кодекс мусульманського права – це винятково Святі Писання, Небесні Одкровення. Ось що таке мусульманське право. Відтак, чимало з того, що нас оточує у сьогоденні, – ніщо інше як спотворення та викривлення.

У Євангеліє наявне посилання на те, що наступним після Ісуса пророком буде Мухаммед. Ісус закликав своїх послідовників йти за пророком, який прийде після нього, щоб «підтвердити закон, що був до мене». Ісус казав їм: «О сини Ізраїлю! Я посланець Божий до вас, щоб підтвердити закон, що був до мене, і повідомити вам благу звістку про пророка, який прийде після мене, і ймення його  – Ахмед».

Іншими словами, він повідомив їм благу звістку про пророка, який прийде після нього, щоб вони йшли за ним і не чинили йому супротиву.

Тобто, пішовши за згаданим новим пророком, який прийде після Ісуса, люди здобудуть щастя, і це – блага звістка. Власне, слово «євангеліє» означає благу новину. І де зараз ця звістка? Ці слова зникли з тексту. Їх викреслили.

Отже, як я вже зазначив, у сучасному християнстві, іудействі та магометанстві (це більш точне визначення) існує чимало речей, спотворених безпосередньо людьми, а до того їх спонукало бажання влади та домінування над іншими людьми, щоб підкорити їх собі, забрати їх власність, возвеличитися та збагатитися.

Вони вигадали обряди та інші різноманітні способи підкорення людей. Наприклад, щоб виголосити молитву, необхідно покрити голову такією (шапочкою). Але для чого? Чому я не можу здійснювати молитву з непокритою головою? Мені пояснюють, що такія – це особливий головний убір імама, що символізує для нього корону.

Одягни це вбрання, роби так… Хоча ані Ісус, ані Мойсей ніколи не одягали нічого схожого. Не одягався так і Мухаммед, який своїм вбранням не відрізнявся від інших мешканців Медини та Мекки; він ще й підкочував шаровари, оскільки у Медині було чимало боліт. Мешканці міста вирощували пальми, діставали воду з криниць, вмивались, споруджували мечеті та будинки, і, звісно, їм доводилося закочувати краї шароварів.

Уявімо, що у сьогоденні прийде якась людина із закоченими шароварами та скаже, що наслідує приклад Пророка, а довкола засушлива пустеля і жодного болота. Навіщо ж закочувати шаровари? Це вже не релігія, а якесь шахрайство.

Люди перестали заглиблюватися у істинний зміст Корану, та лишень знесилюють себе вимогами щодо дотримання правил читання, декламації та співзвучності приголосних. І вже геть знесилена людина думає тільки про те, яким же чином завчити усе, не маючи наснаги замислитися над смислом аятів. Все, чим заклопотана голова, – правильна вимова; хоча інтонація, правильне поєднання приголосних тощо вимовляються мимовільно, коли ми розмовляємо або ж читаємо вголос. У мовленні, коли спостерігається поєднання двох приголосних, – вони асимілюються, і, як наслідок, хоча й вимовляється «кіббаті», насправді йдеться про «кідбаті», оскільки у мовленнєвому потоці «б» та «д» зливаються одна з одною.

Проте людину продовжують навчати, що відбувається злиття приголосних, що при цьому один звук зникає повністю; що цей звук вимовляється губами, а інший – кінчиком язика тощо. Я впевнений, що шейх ад-Дукалі усе це читав та витратив аж півжиття на опанування усього матеріалу.

А потім з’ясовується, що людина так і не знає Корану. Тобто не розуміє його змісту. І виходить, що увесь сенс релігії полягає у вмінні правильно одягнутися. Якщо ти християнин – одягайся таким чином, якщо мусульманин – іншим, якщо мусульманин-шиїт – то вбрання ще відмінніше. Для кожної секти свій одяг, свій визначений стиль поведінки.

Навіть мечеті почали відрізнятися. Ми ніколи не знали, що у сунітів одна мечеть, а у шиїтів – інша. У сподвижників Мухаммеда була єдина мечеть. А зараз у кожного своя власна.

У сучасній Нігерії послідовники Мухаммеда спалюють церкви, а послідовники Ісуса – мечеті. Але ж так чинять безбожники, адже і церква і мечеть – два місця, де поклоняються Богу.

Якщо ми віримо в Бога, то як можемо підпалити місце, де поклоняються Богу, в якого віримо? Ми зобов’язані шанувати його як святиню і поважати людей, тому що вони поклоняються Господу так само, як і ти, не зважаючи, де це відбувається – у мечеті або ж у церкві.

Варто радіти, адже крім тебе, є люди, що вірять у Бога і поклоняються йому, а не Дияволу. Проте насправді все далеко не так, і причина та, що нема істинного розуміння сенсу релігії.

У сьогоденні наша релігія сповнена помилок та викривлень, а крім того, у ній ще й чимало замовчувань. Ми б хотіли відшукати Євангеліє, де згадується Мухаммед, адже Господь сповістив нам слова Ісуса, який сказав, що він приніс благу звістку про пророка на ймення Мухаммед, який прийде після нього, щоб люди пішли за ним.

Якби Мойсей був живим на момент появи Ісуса то він би без вагань пішов за ним. Його можна було б назвати християнином чи якось інакше, але найвагоміше те, що Мойсей пішов би за Ісусом та увірував у його вчення.

Якби Ісус жив за часів Мухаммеда, він би одразу вступив у лави його прихильників. Якщо ми прагнемо говорити про релігію, то саме це і є релігією. Ми зобов’язані відмовитися від націоналізму, расизму, колоніалізму, оскільки від них нема добра ані для твоєї релігії, ані для твого Господа, ані для храму, де ти Йому поклоняєшся… Є місце, передбачене для поклоніння Богу, а Бог – єдиний.

Нехай зневажають мусульман, нехай кажуть про них, що вони – терористи. Не зважай на ці слова. Послідовники Мухаммеда не повинні реагувати на них, оскільки слово «мусульмани» позначає не лишень їх, але й послідовників усіх світових релігій. Якщо хтось зневажливо висловлюється про мусульман, то так само зневажає послідовників Мухаммеда, Ісуса, Мойсея, Авраама, Ноя тощо. Нехай говорять, що забажають. Послідовники Мухаммеда – це лише частина тих, хто віддав себе у руки Божі, увірувавши у вчення Христа, Мойсея, Якова, Ісаака, Ісмаїла, Авраама, Захарії, Іоанна, Єлісея, Єзекіля. Усі їх послідовники – мусульмани.

Коли вони говорять хулу про Мухаммеда, що був посланий пророком для всього людства, вони зневажають і власного пророка. Данці, які глумилися над пророком Мухаммедом, глумилися над власним пророком, оскільки Мухаммед такий же пророк для арабів, як і для данців, австралійців, канадців, латиноамериканців та решти людства. Адже він – останній пророк.

Якщо послідовники Мухаммеда перестануть вірити в Ісуса, Мойсея та усіх інших святих пророків, то вони й перестануть бути віруючими, оскільки ми не робимо різниці між посланцями Божими. Що зазначено про це у Корані? «Скажіть: ‘Ми віруємо в Аллаха і у те, що Він дав нам, і те що було дано Аврааму, Ісмаїлу, Ісааку, Якову та їх нащадкам, у те, що було даровано Мойсею та Ісусу і що було даровано пророкам їх Господом. Ми не робимо між ними жодної різниці, і Йому ми                  коримося’».

Якщо ти не такий, то, отже, не віриш у Мухаммеда, оскільки віруючий у Мухаммеда зобов’язаний вірити у Ісуса, Мойсея, Якова, Ісаака, Ісмаїла та інших пророків, не розмежовуючи їх і не возвеличуючи одних над іншими. Усі вони – твої пророки.

Якби Авраам, Ісмаїл, Ісаак, Яків, Мойсей та Ісус були живими зараз, ми б не зіткнулися із цією проблемою. Ми б пересвідчилися, що всі пророки – браття, що ми всі – мусульмани і що Бог наш – єдиний. Хто увірував – добре, хто не увірував – відплата надійде у Судний день. Якби ситуація була такою, проблем би не існувало. Але усі вони спочили, і залишилися люди, що спекулюють релігією, вигадуючи конфесії та течії, сіючи розбрат поміж людьми, щоб вони згодом експлуатували, колонізували інших.

Пам’ятайте, що сказав Ісус, син Марії. Він сказав: «О сини Ізраїлю! Я посланець Божий до вас, щоб підтвердити закон, що був до мене, і повідомити вам благу звістку про пророка, який прийде після мене, і ймення його  – Ахмед». А Господь звелів Мухаммеду: «Кажи: ‘О, люди’,            ‘О, араби’, кажи: ‘О люди! Я посланець Бога до усіх вас’».

Мухаммед – пророк усіх, хто мешкає у Азії, Європі, Африці, на обох американських континентах, в Австралії та Океанії. Йому було наказано говорити: «О люди! Я посланець Бога до усіх вас». Він звертався до них, кажучи, що йде до них шляхом, який проклали Ісус та Мойсей, що вони – його браття, що Бог – єдиний, що їх писання – писання святі, де кожне      слово – то слово Боже, і тому вони зобов’язані у них вірити, щоб бути мусульманами (відданими Богу).

«Ті, що слідують за посланцем, пророком неосвіченим, про якого вони знайдуть свідчення, записані для них у Торі та Євангеліє…». Це сказано Богом. Бог сказав, що неосвічений пророк, тобто Мухаммед, згаданий у Торі та Євангеліє, і саме тому, що про нього написано у цих писаннях, люди повинні йти за ним.

Чому ж у тій Торі та тому Євангеліє, що лежать перед нами у сучасності, ми не знаходимо імені Мухаммеда? А тому, що знайшлася рука, яка дотягнулася до них та викреслила це ім’я, і за цей гріх надійде відплата у день Воскресіння.

Це – великий гріх, адже було стерто те, що сказав Всевишній. Якби Мухаммед викреслив з Корана хоча б одне слово, то «…тоді б ти потерпав [від покарання] з Нашої волі подвійно у цьому житті і подвійно після смерті». Бог покарав би його багаторазовою мукою за життя та після смерті.

Ім’я Ісуса згадується у Корані двадцять п’ять разів, і жоден, хто йде шляхом Мухаммеда, не може назавжди викреслити слово «Ісус», а якби хто-небудь зважився це зробити, довелося б йому відповідати у Судний день, як це він насмілився викреслити слово, вимовлене Господом 25 разів.

Мойсей згадується у Корані 138 разів, а Марія – 38, і викреслити ці імена не може ніхто. Це означає, що Коран не зневажає іудеїв та християн, а також їх пророків; і ніхто не може викреслити ці імена із Писання. Чому ніхто не сказав: «Викресліть нагадування про них і залиште лишень слова, що Мухаммед та його послідовники є обраним народом. Усе решта викресліть»? Цього не можна робити, адже це буде святотатством. І однак у Тору та Євангеліє, яке було укладене, за спогадами багатьох людей, через тривалий час після смерті Христа, втрутились чужі руки і знищили те, про що стверджується: «…вони знайдуть свідчення, записані для них у Торі та Євангеліє».

Ми б хотіли віднайти Тору та Євангеліє, де написано про Мухаммеда. «Тим, що не увірували, і тим, що збивають [людей] з шляху Аллаха, не пускають їх у Заборонену мечеть». Ці слова варто розтлумачувати так, що той, хто не дозволяє християнам, іудеям та прихильникам інших релігій здійснювати обряд обходження навколо Кааби, є невірним. «Тим, що не увірували, і тим, що збивають [людей] з шляху Аллаха, не пускають їх у Заборонену мечеть, яку ми спорудили для людей, незалежно від того, перебувають вони [біля неї] чи кочують [пустелями]», тобто для приїжджаючих здалеку та проживаючих на місці.

«…А також тим, хто з неправедності [своєї] хоче у мечеті відступитися [від віри]». Далі зазначено: «…як Ми поселили Авраама у Домі». Тобто, Ми [Господь] віддали це місце – священий Дім, де розташована Кааба, Аврааму, доповнивши це словами: «Не поклоняйся нічому, крім Мене, утримуй Мій Дім у чистоті для тих, хто [здійснює обряд], обходячи його, молиться, кладе поклони та вклякає. Оголоси людям [про обов’язок здійснювати] хадж, щоб вони прибували до тебе і пішки, і на верблюдах, і з найвіддаленіших поселень».

«Щоб вони прибували до тебе і пішки, і на верблюдах, і з найвіддаленіших поселень». Це означає з Австралії, Канади, Швейцарії, Фінляндії тощо. Ця вимога була виголошена за 250 років до Мухаммеда. Господь мовив: «Оголоси людям [про обов’язок здійснювати] хадж, щоб вони прибували до тебе і пішки, і на верблюдах, і з найвіддаленіших поселень», тобто із найвіддаленіших місць, маючи на увазі не лишень арабів або тих, що увірували у вчення Мухаммеда.

Ми бачимо, що ті, хто вшановує Ісуса і святкує день його народження та день його обрізання 1 січня, справді визнають його місію. А що говорив Ісус у Нагорній проповіді? Він говорив: «Блаженні лагідні, бо вони успадкують землю». Тобто, він просив, щоб люди були добрими та лагідними, бо землю успадкують лишень лагідні: добрі, хто не є колонізаторами, фанатиками, ксенофобами, загарбниками, тиранами.

«Блаженні милостиві, бо вони будуть помилувані». Кого милує Всевишній? Він милує милостивих, які милосердні до інших. Хіба ж милостиві ті, що знищують людей, обстрілюють їх ракетами, скидають на них атомні бомби і крилаті ракети, чавлять дітей танками? Їх Він прирече на муки, бо вони не милостиві, тому що порушили вчення Ісуса. Благословенні милостиві, бо вони помилувані будуть. «Блаженні чисті сердцм, бо вони Бога побачать». Маючі добре сердце побачать Господа у день Воскресіння. Та тим, чиї серця чорні, хто убивав людей, хто знищував релігії, ненависникам роду людського, хто загарбує землі та привносить з собою руйнування і гноблення, хто торгує людьми, перетворюючи їх на рабів та робочу худобину, – не бачитимуть вони Господа.

Господа побачать ті, хто чистий серцем. Блаженні чисті серцем – це ті, чиї серця не заплямовані колоніалізмом, фанатизмом, ненавистю, заздрощами та злістю. Ті, хто дотримується вчення Христа, добрі та чисті серцем, милостиві й лагідні. Тобто той, хто йде за Христом і є справжнім християнином, володіє саме такими моральними якостями.

Але де це вчення? Невже воно у подіях Іраку, Гуантанамо та Палестини; у тому, що відбувалося у В’єтнамі, на Філіпінах; впродовж Першої та Другої світових воєн; у руслі ядерного бомбардування Японії? Хіба ці люди мають право величати себе християнами? Ніколи.

«Блаженні вигнані за правду, бо їм належить Царство Небесне». Переслідуваним на землі нагородою стане царство небесне, але не тим, хто у цьому світі грабує і тиранить інших. Їм нема місця не небесах. Їх доля – на найглибшому дні вогняного пекла.

Ісус казав: «Хто захоче судитися з тобою та взяти у тебе сорочку, віддай йому ще й верхній одяг». Він казав: «Ви чули, що сказано: око за око, зуб за зуб. А Я кажу вам: не опирайтесь злому. Та хто вдарить тебе у праву щоку твою, підстав йому іншу…, і хто змусить тебе йти з ним одне випробування, йди з ним два». Тобто, якщо людина прагне миру та дружби з тобою, якщо бажає з тобою співпрацювати, якщо хоче покласти край ворожнечі, і робить для цього зустрічний крок, то пройди назустріч  хоч і цілу милю. Ось у чому вчення Христа.

Він сказав людям: «Ніхто не може служити двом панам…Не може служити Богу і маммону». Де сучасний капіталізм і де Ісус?

Піднявшись на гору, Ісус звернувся до людей з проповіддю, у якій зазначив, що ніхто не може бути щиро відданим двом господарям, що неможливо служити одразу двом панам. Люди погодилися з ним, зазначивши, що необхідно служити або одному, або іншому. Він оголосив людям, що неможливо служити і поклонятися водночас Богу та маммону. Необхідно вибрати одного.

Якщо ти капіталіст, отже, ти забув Бога. Забудь гроші – і ступиш на шлях Божий. Де у сучасності найбільш поширено капіталістичний лад? У християнському світі. А це кардинально суперечить вченню Христа!

Така релігія, що нам її заповів Всевишній, і ми не уповноважені доповнювати або довільно тлумачити її положення. Якщо у релігію ми вкладемо раціональне тлумачення – це вже не релігія. Це вже щось світське. Якби Господь сам не оголосив нам про Своє існування, ми б ніколи не довідались про Нього. І продовжували поклонятися Місяцю, Сонцю, деревам, грому, блискавці.

Навіть Авраам поклонявся Сонцю, Місяцю та зіркам. І ніхто не має права дорікати йому, оскільки він не міг дізнатися про Бога, поки Він, Достославний та Всемогутній, не постав перед ним. Господь Сам сказав Аврааму: «Це Я сотворив тебе. Це Я сотворив Сонце, Місяць та зорі, яким ти поклоняєшся. Я – Бог, створивший увесь тлінний світ». І лишень тоді Авраам мовив: «Я побачив світло».

Ми нічого не знали про Воскресіння та Судний день, про рай та пекло до того, як про це сказав нам Господь. Якби Він не розповів нам про них, ми б продовжували перебувати у пітьмі та невігластві. Не існує іншої релігії, крім релігії Бога єдиного, і її ми сповідуємо. Той, хто сповідує цю релігію, увірував у те, про що сказав Господь. Але якщо людина відступила від слова Божого – це її особистий вчинок, і лишень вона відповідатиме за нього.

Ніхто не може змінити у Корані жодного слова. Якби існував такий дозвіл, нас би давно вже не було на цій планеті. У Корані є слова настанов Мухаммеду, у Корані згадуються Ісус та іудеї, який на той час, можливо, і ворогував з ними, проте, незважаючи на це, Мухаммед не міг вилучити з Корану жодного схвального слова про них; як не могли вдаватися до вилучень і ті, хто записував за Мухаммедом слова Одкровення. І так триватиме до Судного дня: жоден мусульманин не може вилучити жодного слова, а якщо спробує – чекатиме на нього вогняна безодня пекла.

Отже, ми пересвідчились, що ця Книга – істинна, бо містить речі, про які ми б ніколи не довідалися, якби нам про них не повідомив Господь. Якби її написав Мухаммед, він не став би говорити про себе такі слова: «І якби Ми тебе не підтримали, ти готовий був уже приєднатися до них. Тоді б ти потерпав [від покарання] з Нашої волі подвійно у цьому житті і подвійно після смерті». Цей аят Мухаммед отримав з небес, і він прочитав його людям. Чому ж він не викреслив його? Та тому що не міг!

Тепер коротко схарактеризуємо те, що спостерігаємо сьогодні, а також роз’яснимо причини цих явищ, які, ймовірно, полягають у фальсифікації та нерозумінні постулатів релігії. Послідовників Мухаммеда ми назвали мусульманами, послідовників Ісуса – християнами, послідовників Мойсея – іудеями. Ми почали вдягати різне вбрання і споруджувати нові храми, хоча у сиву давнину між церквою та мечеттю не було різниці, і ніхто б не зміг їх відрізнити.

Прийшла доба расизму та колоніалізму. Прийшли ті, хто забажав підкорити народи, а кожен, хто прагне перетворити народ на стадо, використовує з цією метою релігію. Він каже народу: «Ні, необхідно збудувати для себе новий храм, відмінний від інших». І зараз у Нігерії та Палестині люди спалюють храми послідовників інших вір. Не Ісус встановив у церквах власні статуї та статуї діви Марії. Це творилося після нього. Молитва, піст, милостиня біднякам, паломництво до Кааби – все це спільні обряди, до виконання яких закликали усі пророки. Все, що лежить поза межами зазначеного, – штучні інновації.

Навіть проголошуючи молитву, люди поводяться по-іншому, як робив те Ісус – адже вони моляться розп’яттю. А тоді Ісус був живим і не міг молитися таким чином. У ті часи люди не робили хресного знамення. Воно з’явилося вже після смерті Ісуса, мир йому.

Та ж ситуація простежується зі священними (кудсі) хадисами. Якби Господь забажав нам щось повідомити, то чому Він не виголосив це у Корані? Іншими словами, це – і не хадис пророка, і не Коран. Це – імітація іудейського талмуду, що для іудеїв має приблизно таке ж значення, як для нас священний хадис. Вони кажуть, що є закон, записаний на Скрижалях, а також є ще й неписаний закон, викладений у Талмуді.

На кшталт цього у нас кажуть, що Коран – це, мовляв, одкровення, а священний хасид – не одкровення. Але якщо йдеться про слово Боже, то воно завжди є одкровенням.

Чим відрізняються Скрижалі та талмуд, якщо обидва вони – слово Боже? Проблеми, від яких ми зараз потерпаємо, – наслідок релігійної плутанини. Якби у світі відбулася релігійно-культурна революція та з’явилися люди нової генерації, які б узяли на себе відповідальність, тоді, можливо, життя людей покращилося, на планеті утвердились мир, дружба і любов. У іншому випадку, ми і надалі розвиватимемо гонку озброєнь, ворогуватимемо, палатимемо ненавистю та вбиватимемо один одного ядерними бомбами.

На жаль, радісна святкова атмосфера, що об’єднала послідовників одразу декількох пророків, наразі пригнічена подіями в Палестині та Іраку. До цієї трагедії слід додати проблеми Абдель Басета аль-Мукрахі, болгарських медсестер, Саддама Хусейна. Погляньте, що відбувається у Палестині, Афганістані, Іраку. Ми не можемо не зважати на це.

З одного боку, ми чуємо: «Не можна втручатися у діяльність судів». Якщо у країні спіймають шпигуна, змовника, «наймита» колоніалізму та засудять його до смертної кари, тюремного ув’язнення або будь-якого іншого покарання, нам кажуть: «Вам належить поважати закон та незалежне судівство. Ви втручаєтесь у роботу суду і перешкоджаєте здійсненню правосуддя. Навіщо ви втрутились і змусили засудити його до смертної кари?».

Гаразд, ми надали суду свободу дій. Тоді ж нам зазначили: «Не стійте осторонь, щоб суд змінив вирок. Болгарки невинні. Негайно звільніть їх». На що ми відповідаємо, що це – рішення суду.

У відповідь лунає: «Ні, ми не бажаємо чути цього. Звільніть їх.». На що ми запитуємо: «Однак хіба ж не ви наполягали на верховенстві закону та дотриманні рішень суду?».

Губляться критерії, погіршуються відносини між державами.

Існує ще й тема, яку я дотепер не розглядав, оскільки це – брудне і трагічне питання. По-перше, нестерпно боляче від факту, що сестри милосердя та лікарі, які лікують людей, звинувачуються у вбивстві. Це нестерпно боляче за будь-яких обставин. Це не вкладається у думки, у це відмовляєшся вірити. Як може медсестра, яку називаємо сестрою милосердя, вбити дитину!

Питання ж ось у чому: медична бригада була визнана винною чи невинною. Якщо вину доведено, то їх слід засудити до смертної кари. Це те, що очевидно. Людину звинувачено у скоєнні зумисного вбивства. Суд повинен вирішити, вбивала вона чи ні. Судячи крадія, вирішують крала людина чи не крала. Якщо обвинуваченого визнали крадієм, його карають, якщо ні – виправдовують.

Ось така ця історія. Сьогодні я вперше розповідаю про неї. Не важливо, чи суд винесе смертний вирок бригаді лікарів та медсестер у                 м. Бенгазі. Якщо людина скоїла злочин, за який передбачено смертну кару, то питання вичерпано: згідно з законом, суд винесе їй смертний вирок. Якщо законом визначено покарання у вигляді тюремного ув’язнення і судом доведено вину підсудного, його буде засуджено до ув’язнення тощо.

Однак не це найголовніше. Адже відповіді на першочергове питання ще нема. Судом було з’ясовано, що зазначена бригада зумисно ввела дітям вірус ВІЛ/СНІДу, і на такій підставі суд виніс смертний вирок. Проте це вже другорядний момент, що не стосується теми розмови. Мене не цікавить, виніс суд смертний вирок чи ні. Скоївши злочин, людина повинна відповісти за заподіяне. Важливо інше: навіщо ця бригада медиків ввела дітям вірус ВІЛ/СНІДу? Хотілося б отримати відповідь на це запитання, але її ще нема. Хто наказав їм зробити це? Можливо, прийшли лівійські спецслужби, дали ампулу і сказали: «Введи це дітям»? Або ж, можливо, це була американська, чи ізраїльська, чи болгарська, чи індійська розвідка?

Ось, що необхідно знати. А те, що суд з’ясував, що медсестри свідомо заразили дітей вірусом ВІЛ/СНІДу і засудив їх до страти, не так вже й вагомо. Якщо їм оголосили смертний вирок, отже, вони справді свідомо скоїли даний злочин. Питання вичерпано, вони засуджені до смертної кари, їх покарають. І нема значення болгарки вони, чи лівійки, чи пакистанки.

Що важливо – то це мета. Задля чого медсестри вводили дітям вірус ВІЛ/СНІДу? Якби було доведено, що це відбулося внаслідок безвідповідального ставлення до роботи або через незнання того, що містилося в ампулі, все було б зрозуміло: ситуація трапилася внаслідок халатності, неуважності, безвідповідальності. Тоді б розглядалися геть інші засоби покарання. Але якщо це було скоєно зумисно – задля чого?

Навіщо ви свідомо заразили дітей? Поясніть нам, що ви, бригада медпрацівників, здобули в результаті вбивства 400 дітей? Яка користь Палестині або Болгарії, що ви ввели дітям вірус ВІЛ/СНІДу? Хто на цьому поживився?

Ми повинні це знати. Можливо, це було вигідно медсестрам і                лікарю – тобто медичній бригаді, що вбила 400 лівійських дітей? Скажіть нам, що вам принесло вбивсто 400 лівійських дітей? Ви зобов’язані відповісти нам на поставлене запитання. Що здобула Болгарія від того, що бригада болгарських медсестер убила 400 дітей-лівійців, яка користь від цього? Нехай вони скажуть нам, мовляв, ми зробили це задля нашої країни і завдяки цьому Болгарія отримає те, те, те….

Якщо хтось прийшов до них і змусив їх до введення дітям вірусу, нехай повідомлять про це.

Це було скоєно з умислом, але ж звідки виникла така ідея? Чи, можливо, ти діяв за наказом лівійських, або болгарських, або американських, або ізраїльських спецслужб? Ти зобов’язаний повідомити нам, якщо ампулу тобі надали агенти розвідки.

Одначе на це запитання відповідь наразі відсутня. А відповідь повинна бути. Чому ви свідомо ввели вірус? Хто наказав вам зробити це? Кому це вигідно? Вас підкупили грошима чи змусили погрозами? Загадка ще не з’ясована.

Саме ця нерозгадана загадка має для мене набагато більше значення, ніж будь-яка судова справа. Стратити, не стратити, помилувати, не помилувати – все це лишень слова. Має значення інше. Як медична бригада заразила дітей вірусом ВІЛ/Сніду, кому це було вигідно, хто віддав наказ, хто приніс бригаді вірус, як він потрапив бригаді до рук? Усе це вкрай важливо, тому що необхідно унеможливити повторення ситуації знову. Мене не цікавить, була бригада лівійською, чи болгарською, чи фінською. Згідно з вироком суду, злочин був зумисним, і ми бажаємо знати підстави даного злочину.

Справу Абдель Басета аль-Мукрахі розглядав суд, про компетенцію якого сперечалися судді, захисники та міжнародні спостерігачі, заявивши, що у суді були присутніми працівники служби розвідки держави, якій належав літак, а громадяни були жертвами катастрофи, що є порушенням норм правосуддя.

І Рух неприєднання, і Ліга арабських держав, і Організація мусульманської конференції, і ООН – усі ці організації та рухи заявили, що Абдель Басет – не звинувачений, а політичний заручник.

Міжнародні спостерігачі заявили, що у залі засідань були присутніми представники спецслужб, які нашіптували суддям, як необхідно діяти.

Таким чином, компетенцію суду було поставлено під сумнів, однак за таких обставин ніхто не почав вимагати звільнення Абдель Басета. Ті, хто його судили, не сказали, що він вільний. Навпаки, вони заявили, що питання розгляду не підлягає і що суд виніс свій вирок. Чому ж тоді ніхто не скаже: «Час припинити розмови. Суд у Бенгазі виніс вирок»? Ні, ви продовжуєте наполягати, щоб членів медичної бригади звільнили, не зважаючи на рішення суду.

Ми також стверджуємо, що Абдель Басета необхідно звільнити незалежно від вироку шотландського суду. Так повинно бути. Але вони відмовляються випустити його на волю. Що ж, тоді і ці на волю не вийдуть.

Це – ганебні стандарти. Як можуть країни жити у дружбі, мирі та взаємодії, якщо всі взаємовідносини сповнені корупції, якщо усі стандарти далекі від справедливості, якщо одному дозволено все, а іншому – нічого.

Ті, хто заявляє, що створили міжнародний фонд для виплати компенсацій витрат на лікування дітей, обманюють усіх. Це брехня. Фонд порожній. Необхідно викрити держави, які заявляють, що вони створили фонд і зробили внески з метою вирішення проблеми хворих дітей. Це брехня. Фонд не має фінансів, і жодна держава чи компанія не зробили жодного грошового внеску.

А зараз розглянемо питання, яким переймається міжнародна спільнота, – питання про Саддама Хусейна. Його засудили до страти. Коли смертний вирок буде виконано? Хтось каже, що вже завтра, інший – післязавтра.

По-перше, Саддам Хусейн – військовополонений, що був відсторонений від влади іноземними інтервентами, а не іракською армією або іракським народом безпосередньо. Іноземні окупанти загарбали країну і скинули її президента. Країна руйнувалася під танками, ховаючи під уламками свого лідера. Його кинули за грати, а у державі, тим часом, триває окупація, не завершується геноцид. Ось яка історія.

Суд над ним був незаконним, оскільки він – військовополонений. Навіть держави, чиї армії схопили його, визнали, що він – військовополонений. У положеннях Гаазької та Женевської конвенцій зазначається, що він – військовополонений. Чому ж, у такому випадку, він постав перед судом? Його необхідно звільнити, щойно завершаться військові дії.

Якщо в рамках дискусії припустити, що його необхідно притягнути до суду, то його судити повинна та держава, яка і захопила його у полон. Тобто, його необхідно судити або в Америці або Великобританії, та іракський суд не уповноважений судити його. Це – аж ніяк не суд, а фарс та засудження.

Омара аль-Мухтара полонили італійці. Вони не звернулися до лівійського суду, щоб він судив його. Ні, вони влаштували для нього фіктивний суд і поквапилися засудити його до страти. Вони окупували країну, схопили лідера руху опору і винесли йому смертний вирок. Це цілком вписується у рамки тиранії та колоніалізму. У анналах історії так і записано, що Омар аль-Мухтар загинув у бою від рук італійців.

Якщо необхідно стратити Саддама Хусейна, нехай його стратить Америка чи Великобританія, і нехай відповідають за це. Нехай вони скличуть американських та англійських генералів, нехай створять фіктивний суд і виголосять: «Ти, Саддам Хусейн, був президентом Іраку і створив атомну бомбу, яку ми не знайшли, проте, не зважаючи на це, сплюндрували твою країну. Як би там не було, та ми тебе полонили і не хочемо, щоб ти залишався живим. Ми хочемо позбавитися тебе і тому вирішли тебе вбити». Нехай вони виявляють мужність і візьмуть перед усією світовою спільнотою відповідальність за такий вчинок.

Однак сказати: «Йди-но сюди, іракець, суди Саддама Хусейна» – це блюзнірство і зверхність. Проте перед ким? Яким чином іракець пов’язаний з Саддамом Хусейном? Він сам зазнає інтервенції. Усі іракці разом із суддями, прокуратурами та законами перебувають в окупованій державі. Вони не мають законного права судити будь-кого, оскільки самі ж проживають в умовах окупації. І суддя живе під п’ятою окупантів, які загарбали його будинок, його робочий кабінет. І він, і його закон – окуповані.

Тим паче, хіба ж можна порушувати міжнародні конвенції? Якщо у людства ще збережено хоча б краплинку сумління у цьому, на жаль, занедбаному та зіпсованому світі, серед відповідальних керівників якого і я, то справа Саддама Хусейна повинна, щонайменше, розглядатися Міжнародним Судом та бути переданою для консультативної наради до Генеральної Асамблеї ООН.

Хіба ж у Міжнародному Суді не наявні правові норми, які визначають процедуру поводження з тими, хто скоїв той або інший злочин, щоб на основі таких норм ухвалити консультативну постанову, яка б підтвердила, що склад суду, сформованого американцями в Іраку, уповноважений судити Саддама Хусейна і виносити йому вирок?

Нехай Міжнародний Суд ухвалить таку постанову. Нехай Генеральна Асамблея теж проведе своє засідання і висловить власну думку з цього питання, адже це – світовий парламент. Ми хочемо, щоб світовий парламент висловив свою позицію. Оскільки сумнівною видається не лишень процедурний аспект судового процесу, але й законність власне суду. Нехай Міжнародний Суд роз’яснить нам, можна судити військовополоненого чи ні.

Ми бажаємо знати, чи, згідно з міжнародними угодами, передбачено покарання для тих, хто щодня розпалює криваві війни, хто вдається до геноциду, винищуючи цілі народи.

Хто відповідатиме за це?

Як так може відбуватися, що  кожного дня знаходять неідентифіковані мертві тіла сотень людей із зав’язаними очима. Хто вбив їх? Люди гинуть щодня, а їх тіла залишаються лежати непохованими на вулицях. Хто підкладає вибухівку у автівки, хто виробляє бомби? Нам не відомо. Якщо така особа є представником будь-якого фронту опору, то чому не назве себе? Чому не скаже: «Я – сила опору». Сунітського, шиїтського, диявольського – будь-якого…

Чому не скаже: «Ось мій ворог, і це зробив я». Але ж ніхто не бажає зізнаватися, що це скоїв він. Чому усі ці акції анонімні, хоча у світі прийнято брати на себе відповідальність за скоєння подібного? Навіть аль-Каіда, яка вважається терористичною організацією, бере на себе відповідальність за свої акції.

Ірландська республіканська армія, яка теж вважається терористичною організацією, бере на себе відповідальність за свої операції. Баскська «ЕТА» несе відповідальність за свої дії. І навіть Заркаві та інші, яких зарахували до терористів, теж брали на себе відповідальність. Вони бажали показати своїм прихильникам, що володіють силою, щоб завдати удару ворогу, що вони дієздатні, що у них є керівництво. Вони зацікавлені у тому, щоб громадськість знала про їх дії.

Чому ж ніхто не бере відповідальності за акції, які щодня відбуваються у Іраку і забирають сотні життів? Хто вбиває фахівців та вчених? Яким чином суніти та шиїти пов’язані з ученими, спеціалістами, професорами? Навіщо вони їм потрібні?  Знайдено вбитого вчителя хімії. Яким чином хімія стосується сунітів або шиїтів? Жодним. Викладач хімії міг викладати свій предмет шиїтам, сунітам, кому завгодно, хоч і дияволу.

Як людство може святкувати дату 2006 років від Різдва Христового та 1374 років після смерті останнього з пророків і при цьому спостерігати кров, що проливається, трагедію, що розгортається безпосередньо на очах? І це чиниться, хоча Ісус казав: «Ви чули, що сказано: око за око, зуб за зуб. А Я кажу вам: не опирайтесь злому. Та хто вдарить тебе у праву щоку твою, підстав йому іншу…».

Як можна зберігати мовчання, коли щодня ми чуємо про загибель сотні, а то й двохста іракців? У чому ж причнина цих убивств, цього геноциду, цього винищення арабського народу? Саме така кваліфікація є доцільною: винищення арабської нації.

Ми хочемо почути від Міжнародного Суду, яке ж рішення він ухвалить у справі Саддама Хусейна та у питанні актів масових убивств. Ми хочемо, щоб свою позицію озвучила Генеральна Асамблея ООН. Ми хочемо знати, хто нестиме відповідальність. Адже хтось зобов’язаний нести відповідальність та постати за усі ті вбивства перед судом!

Що ж, Саддама судили за різанину у ад-Дуджейлі, де, за повідомленнями, загинуло 140 осіб. Однак кількість загиблих по країні вже сягла 140 тисяч осіб. Хто ж відповість за тисячу дуджейлів, які відбуваються там щодня? Кого притягати до суду? Невже ад-Дуджейль Саддама – це гріх, а ті дуджейлі, що відбуваються наразі – чеснота?

Що ж фарс ми маємо! Де папа римський? Де церква? Де Ісус? Де Мойсей? Де Аарон? Де Мухаммед? Де Будда? Де Заратустра? Де Конфуцій? Де сумління людства? Що ж за двозначний цей світ?! Якщо зараз з’являться ті, хто скоїв дані злочини та зізнаються у скоєному, людство заговорить і назве їх так, як вони того заслуговують. Але ж чому людство зараз мовчить?

Уся сила у Твоїх руках, Боже Всемогутній! Адже це – геноцид, що повинен каратися Міжнародним карним судом згідно з положеннями міжнародних угод, які засуджують злочини супроти людства.

Поза сумнівом, у Іраку відбувається геноцид. Хто відповідальний за це, де коріння злочину? Саддама Хусейна звинуватили в тому, що двадцять років тому він убив сто сорок осіб. А зараз щодня вмирають сто сорок тисяч осіб. Кого за це судять? Скільки саддамів необхідно притягнути до суду за ті дуджейлі, які відбуваються у сьогоденні?

Звісно, світ наляканий. Світ лицемірний, безглуздий і сповнений порожніх балачок. Це – нікчемний, боягузливий, дешевий, морально занедбаний світ, що неспроможний висловлюватися правдиво. Серед послідовників усіх конфесій, релігій, культур, націй та народів розселилися демони мовчання. Усі вони ниці та аморальні. Як же може світ мовчати, спостерігаючи усю цю різанину?

На завершення цієї зустрічі закордонним послам та чільникам церков будуть вручені примірники «Білої книги», яка пропонує грунтовне, найбільш оптимальне і остаточне рішення проблеми Близького Сходу та Палестини.

Єдине можливе рішення – створення єдиної держави. Усі, хто веде перемовини щодо двох держав, просто витрачають час. Це – несерйозні люди, які геть не обізнані з даною проблемою. Вони не знають географії та не знають людей.

Дана територія, що розташована між річкою Йордан та Середземним морем, ніколи не зможе вмістити дві держави. Прихильники такого підходу жертвують і євреями і палестинцями. Ті, хто підтримують ідею двох держав, не дбають про майбутнє жодного з двох народів.

Якось Президент Італії Косіга заявив своєму особистому представнику: «Слухай-но, ми не переймаємося, що завтра відбудеться з палестинцями та євреями. Навіть якщо вони опиняться в пеклі, нас це не хвилює. Нам необхідно, щоб наразі там був мир. Ми створимио їм дві держави або ще щось, а якщо мир між ними виявиться міною сповільненої дії, то, дасть Бог, вона вибухне після нас і знищить дві держави». Ось яка у них розмова.

Їм необхідно, щоб на момент правління конкретного президента було вирішено палестинське питання, були проведені переговори, а якщо опісля почнеться двостороння міжусобиця – не суттєво. Президент вже або помре, або не перебуватиме на посаді. Таким чином, ті, хто веде мову про дві держави, обманюють і євреїв і палестинців.

Єврейська держава ніколи не зможе існувати, якщо поряд існуватиме палестинська. Ознайомтеся з «Білою книгою», вона дуже переконлива. Якщо самі ж євреї заперечують цю ідею, отже, сіоністський рух – расистський, який самотужки притягує до себе звинувачення в расовій, етнічній та релігійній дискримінації.

Необхідно навчитися сприймати «інших», сприймати палестинців, християн, мусульман, друзів і т.д. Наприклад, Ліван. Єдина держава. Так, там представники різних конфесій сперечаються, але ж не вирізують один одного. Мине час, і така держава зможе стати другим Ліваном – єдиним гармонійним утворенням.

Чому не створити єдиної держави і не назвати її Ізраїтиною, або й іншим чином? Якщо ізраїльтяни відмовляться від цієї пропозиції, отже, вони хочуть грюкнути дверима перед мирним процесом і приректи себе на катастрофу. Війна проти них триватиме. Палестинці не зупиняться, допоки не звільнять Тель-Авів, Хайфу, Акру, Яфу. Якщо євреї не бажають миру – отримають війну.

Ізраїльтяни й досі переконані, що Західний Берег – то Іудея і Самарія, серце єврейської нації. А це означає, що вони претендують на Західний Берег, який намагатимуться загарбати. Як же можна вести мову про дві держави, якщо вже зараз існує одна держава. Ізраїльтяни та палестинці разом працють на полі та на фабриках.

Навіть лідери, які ворогують один з одним, разом проводять вечори. А настане день – і вони виступають один про одного з голослівними заявами.

Спираючись на факти, я кажу вам цілком впевнено, що вечорами вони разом грають у карти, випивають по чарці, танцюють. А надрання розходяться і починають ворогувати один з одним. Ці розпалювачі війни потішаються над обома народами. Стара гвардія, зарозумілі політикани із застарілими поглядами. А бідні євреї та палестинці гинуть.

Нове покоління – це ті, хто підтримують ідею єдиної держави, і зараз ми говоримо про нове покоління. Палестина повинна стати землею і євреїв і палестинців, щоб вони спільно жили на ній і щоб ніхто з них не мав права виганяти інший народ з даної території. Три мільйони палестинців вигнані з Палестини. Вони повинні повернутися до рідної домівки.

Ти вільний у виборі: не бажаєш погодитися на таке рішення, заплатиш за це війною на виснаження впродовж до Судного дня… Роздайте «Білу книгу». Завершимо цю зустріс аятами мудрого Корану і, можливо, словами з Євангеліє.